Походження сочевиці

 Традиційно сочевиця вважається монастирською культурою. У католицьких країнах її вживають під час поста , недарма англійська назва сочевиці означає "пост ". Однак у Німеччині її подають як святкова страва у святвечір, перед Різдвом. Від латинської назви сочевиці відбулося чоловіче ім'я Лен-тул, а в Греции в честь ее назван город Факусс. Родиной чечевицы является, по-видимому. Юго-Западная Азия. Наиболее культурные, кришоеемянные формы возникли в Средиземноморье. Затем она распространилась в Грецию. Италию, Германию, позднее через Литву попала в Россию. Об этом свидетельствуют упоминания о чечевице в летописях, относящихся к первой половине XV века.
Однак, у зв'язку з масовим відтоком сільського населення в 60- х роках у міста й відсутністю сучасних технологій, посіви сочевиці в країні різко скоротилися, і вона була забута. У ті роки особлива увага приділялася регистрации филиалов. Однак ще в 50- х роках у досить значних обсягах сочевиця возделывалась у всіх областях Центрально-чорноземного району, більшості районів Поволжя, значної частини областей Центрального й Волго-вятского районів, на Північному Кавказі й Уралі . Такі сорти , як Слов'янка й Північна вирощувалися навіть у Ленінградській області.
Сочевиця - сама легендарна рослина з роду бобових . У Старому Завіті сочевиця згадується неодноразово, однак найвідоміша історія, мабуть, про сочевичну юшку, на яку Исав проміняв своє первородство. І донині сочевицею засівають поля в Європі, Азії й Північній Африці. Із сочевиці як і раніше варять юшку, роблять гарніри (нерідко змішуючи з іншими злаками, наприклад, з рисом - у них збігається час варіння), із сочевичного борошна печуть хліб, її додають у крекери, печиво й навіть шоколадні цукерки. У такої популярності є свої причини: у сочевиці багато заліза й настільки необхідних людині вітамінів групи, а 35 відсотків сочевичного зерна становить рослинний білок, який дуже легко засвоюється. До того ж сочевиця, як правило, швидко розварюється й не вимагає замочування.
В Индии чечевицу и пюре из нее называют дал. Самый популярный – урад дал, из черной чечевицы. В зависимости от цвета и размера зерна выделяют несколько сортов чечевицы: коричневая, красная, пюи, «белуга», урад дал. Крупные сорта – до пяти миллиметров в диаметре – у нас принято называть «тарелочными». По-латыни чечевица называется lens. В наше время от этого слова получили название оптические линзы, которые по форме похожи именно на чечевицу.